Блог вчителя біології та географії Бідної Людмили Олександрівни: Озеро Нечимне

25 лютого 2021 року виповниться 150 років з дня народження української письменниці, поетеси, перекладача і, як би зараз напевно сказали, громадянської активістки Лесі Українки.

Літо сім’я Косачів проводила на лоні природи. Олені Пчілці це було потрібно для етнографічних записів, а Михайлу і Лесі – для оздоровлення. Найчастіше розташовувалися в лісництві доброго дідуся Лева Скулинського, якого в селі прозвали Басом. Лісник дуже любив Лесю і розповідав їй різні оповідки про нечисту лісову силу. Урочище Нечимне й сьогодні милує зір своєю дикою, первісною красою, і, здається, що ось-ось оживуть на його берегах герої безсмертної «Лісової пісні».

Мало змінилося з того часу це казкове урочище – поліське диво. Озеро Нечимне і тепер лежить у глухому незайманому лісі, заростає від країв очеретом та осокою на моховому килимі. На його водяному плесі красуються глечики та лілеї. Якщо плисти на човні по його дзеркальній поверхні, дно, здається, підступає так близько, що можна зачепити його рукою. Але остерігаймося це робити! Спробуймо опустити під воду жердину – і побачимо: вона увійде в дно, наче ложка в рідку сметану. Дна немає. Озеро тому й називають «Нечимне», тобто як розповідають старожили, «Нічим не заміряти його». Живиться озеро в основному атмосферними опадами. На озері Нечимному збереглися різноманітні види рідкісних рослин, зокрема представників тундри, яка панувала тут одразу після зледеніння, тобто 10-12 тисяч років тому. Серед льодовикових реліктів – береза низька і верба лапландська, росичка англійська та круглолиста, шейхцерія болотна й осока дводомна, швейцарія болотна, що належить до родини лілейних. Болото навколо озера Нечимного вкрите тонким шаром сфагнових мохів. Саме вони тут є пухким шаром і зумовлюють можливість існування інших видів. Але їх тут чимало: осока здута, пухівка струнка, андромеда багатолиста тощо. Поміж купинами моху заплелися тонкі стеблини журавлини болотної. Поза болотом озеро з усіх боків оточують його ліси: березові, соснові, чорновільхові і навіть дубові. У них зростає багато різних видів дерев, кущів і трав. Але найцікавіша південна частина території заказника. Там серед дубових і соснових ділянок лісу трапляються напрочуд гарні луки, на яких улітку зацвітають дивовижні поліські квіти, утворюючи різнобарвний, строкатий килим. Тут чимало орхідей. У затінку дерев ростуть булатки – довголиста і червона, які також належать до орхідейних. Ростуть тут також старі дуби, деяким з них більше як триста років. Саме такий облюбувала Леся Українка. Пригадаймо: « Тож дядько Лев сидітиме в тій хижі, а він нам приятель… Таж якби не він, давно б уже не стало того дуба, що скільки бачив наших рад і танців, і лісових великих таємниць».

Дуб дядька Лева і досі стоїть на березі Нечимного, тільки тепер його називають Лесиним дубом. Крислатий і могутній, він схожий на діда-лісовика з якоїсь прадавньої легенди.

Збереглась і давня лісова криниця, з якої молода поетеса пила воду. А на великому підвищенні видно місце, де стояла хата дядька Лева.